Краєзнавчий музей Буків

Хто контролює минуле, той контролює майбутнє; хто контролює теперішнє, той контролює минуле

“1984” Джордж Орвелл

Раніше по гранітних берегах Тікича гуляли трипільці, римляни, скіфи, татари. В XXI столітті Буцький каньйон приваблює не завойовників, а простих туристів, які шукають нових вражень і насолоджуються тишою природи. Подібний затишок панує і в краєзнавчому музеї смт. Буки, що знаходиться в будинку культури. Колекція експонатів порадує будь-якого дослідника, адже музейний фонд був зібраний людьми, які люблять свій край: Кондратюк Катериною Іванівною та Бабак Ларисою Анатоліївною.

Зайшовши в музей, відвідувачі бачать карту Гійома де Боплана, на якій Буки відразу виділяються на фоні інших містечок. В XVII ст. це був один із найвелелюдних населенних пунктів, що межував з диким степом.

В той час це було вкрай непросте місце для життя. Скрізь чатувала небезпека. Навколо Буків були дикі ліси, повні небезпечних звірів. Це приваблювало козаків, які нічого не боялись і давали відсіч кочівникам, що наступали з півдня. Серед козаків були багато сміливців, а один з них увіковічнив своє прізвисько – в його честь було названо одне з урочищ Буцького каньйону.

Від руїни до процвітання

Епоха козаків була трагічною і після неї настало рабське кріпацтво. Так сталось, що саме тоді селище стало одним з найбагатших в окрузі. Стрімкі береги Тікича ідеально підходили для будівництва млинів. В XVIII-XIX столітті тут було збудовано 4 млини, найбільший з яких зберігся до нині. Лише в музеї можна побачити фото цієї будівлі, де ще є автеничний дах та вікна. 

В 1927 році за 900 метрів від водяного млина почали будувати першу сільську державну ГЕС в Україні. 2 роки трудились місцеві жителі і в листопаді 1929 року води Тікича ознаменували початок ери електрики в місцевості. 

Однозначно, то був час процвітання Буків. Згідно перепису 1926 року в Буцькому районі проживало 48 375 жителів. Весь цей люд жив в 23 селах і 7 хуторах. Уявіть, що тоді думали люди, які вперше побачили лампу накалювання. Це було диво, яке надихало. На щастя, збереглись рушники, що були присвячені початку та закінченню будівництва ГЕС. 

Зараз це звучить дивно, але селище було районним центром до 1963 року. А в 1951 році (на хвилинку, тоді ще правив Сталін) всі навколишні землі були передані місцевому колгоспу “імені Леніна”. Вельми забавно в сьогоднішніх умовах виглядає той факт, що в цьому документі було перекреселено слово “Букської”, а зверху, ледь помітно, написано “Маньківської” Районної Ради.
*так, ми знаємо, що вірно писати “Буцької”, але тоді діяв інший правопис. 

Адміністративні перипитії перипитіями, а хлопці з дівчатами в Буках тоді скрутили не один калач. Гаряча кров тягнула не лише до дівчат, а й до спроб осмислити сьогодення. В цій справі досяг успіху Паламарчук Володимир Степанович. Він відчував магнетику магічних берегів і змалював їх у своїх творіннях. Найцікаві картини можна побачити лише в селищному музеї, але деякі є тепер і в інтернеті.

Роки проходять, але деякі краєвиди протягом 70 років практично не змінюються.

Символічно, що поряд з такими стрімкими берегами в 1961 році розпочалось будівництво Буцького телерадіо ретранстралятора.

То був час нових будівель: монументальних, модерних та по-своєму символічних.

Повінь 1980 року в Буках

Весною 1980 року найбільша вода в Тікичі була зафіксована на плівку. Уявіть, який тоді шум лунав довкола?

Все про буцькі раки, щуки та іншу живність можна дізнатись в нашій спільноті в ФБ — https://www.facebook.com/groups/bukycanyon.

Кращий мед? Краща розмова? Кращі люди? Кращий відпочинок? Все це знайдете на “Буцькій пасіці“.

Є гідне фото з каньйону? Порівняй його з нашою підбіркою якісних кадрів — https://www.instagram.com/buky_canyon.

Потрібна екскурсія? Нема питань, за цим номером знайдеш самих харизматичних гідів — 099-658-37-65.

Хочеш допомогти? Є ідея заробити мільярд? Уважніший за наших коректорів і знайшов помилку в тексті? Пиши про це в коментах до статті.

Кланяємось до долівочки — Василь Олексійович і Олег Петрович.