Буцька ГЕС на Гірському Тікичі

Буцька ГЕС – перша мала державна станція в Україні. Збудована в 1929 році в межах Буцького каньйону на Гірському Тікичі. Не працює більш ніж 40 років. Залізобетонна гребля, відстійник, дериваційний канал, центральний корпус і контора – це все, що залишилось від первістка української гідроенергетики.

Довжина греблі – 90 метрів. Верхня частина була частково пошкоджена від час повені 1980 року. Тоді економічна доцільність роботи станції була під сумнівом, тому капітальний ремонт відклали на потім. 

Від греблі вода текла по правому берегу Тікича в рукотворному руслі – відстійнику. Ця гідротехнічна споруда застосовувалась не просто так. Під час повноводдя річка несе багато мулу, землі, глини. Ці частинки у воді діють як абразив на турбіни, що зменшує їх ресурс. Відстійник дозволяє природним чином осісти небажаним піщинкам. 

Зі сторони дериваційного каналу відстійник містить потужну підпірну стіну. В ній є засув, за допомогою якого надлишок води повертався назад в річку. Відстійник зі сторони виглядає звичайним ставочком і цьому враженню сприяє невелика зона відпочинку з альтанками. Зрозуміти масштаб гідротехнічних споруд можна з висоти пташиного польоту. 

Вода текла до станції по дериваційному каналу довжиною майже 500 метрів. В кращі часи тут любили купатись діти, хоча це і було заборонено. Також місце було зручним для риболовлі. В наш час кам’яні стіни лотоків поступово руйнуються.

Чому збудували ГЕС?

Практично завжди перші електростанції будувались для потреб промисловості. Це значною мірою пояснювало повільний темп електрифікації Центральної України, де все крутилось навколо землі. Не були винятком і Буки, де переважно займались сільським господарством і мололи зерно у водяних млинах. На початку ХХ століття місцевість не потребувала значних обсягів електроенергії. 

План ДЕЕЛРО (рос. ГОЭРЛО) був затверджений більшовиками в 1920 році. Він став пріоритетним для розвитку промислових центрів. В 1927 році його почали втілювати в життя в Буках. Станція на Гірському Тікичі стала першою ГЕС в межах сучасної Черкаської області та першою державною малою станцією в Україні. 

Проєктанти були розсудливі. Місце вигідне для будівництва станції через гідрологічні та ідеологічні причини. Більш значущими були особливості рельєфу та повноводність річки.

Гірський Тікич в Буках протікає зі значним похилом у гранітному каньйоні. Завдяки цьому не було потреби у зведенні особливо високої чи довгої греблі. Достатньо стабільної перегороди та грамотного водовідведення, а далі різниця висот зробить свою корисну справу. В каньйоні вдала геологія – незначний шар ґрунту на берегах приховує надзвичайно стабільну кам’яну основу.

Гірський Тікич – відносно невелика ріка. Це не Дніпро і не Рось, а отже побудувати ГЕС можна було за декілька років. Швидкий запуск станції мав ідеологічну цінність. Якщо більшовики електрифікують місцевість, де в радіусі 50 кілометрів ніхто не бачив ні лампочок, ні електродвигунів, то це стане свідченням правильності їхнього напряму розвитку УРСР.

Як будували станцію?

Навесні 1927 року розпочались земляні роботи. Це була титанічна праця місцевих селян майже без застосування спеціалізованого обладнання. Оцініть масштаби:

1. Для центрального корпусу був потрібен котлован, що мав глибину 6 м, довжину 27 м та ширину 15 м. Все робилось без допомоги машин, не рахуючи робіт по підриву гранітних порід. Навіть насоси для відкачування води з котловану були ручними. Не йшла мова і про вантажівки – використовували лише гужовий транспорт. 
2. Дериваційний канал будувався вздовж стрімкого берегу. В деяких місцях потрібно було підривати скелі та вручну збирати гранітні уламки. Канал складений з каміння, яке скріплювалось цементно-піщаною сумішшю. Додатково в лотоках формували водоспуски, щоб регулювати рівень потоку, який прямував до станції. 
3. 90-метрова гребля поступово звужувалась доверху. Була потрібна монолітна, і головне, тяжка основа, щоб конструкція залишалась стабільною протягом десятиліть. Бетон замішувався вручну, після цього не використовувались промислові насоси для його перекачування. Отже, споруду, яка й досі стоїть на початковому місці, побудували практично однією лиш мускульною силою. 

ГЕС – це не тільки гребля та стіни з дахом, а й обладнання, лінії електропередач, розподільчі системи. Головним елементом були 3 гідротурбіни системи Френсіса. Дві мали потужність 230 кВт, а одна – 250 кВт при максимальному напорі водяного потоку. 

В СРСР запуск багатьох промислових об’єктів приурочувався до державних свят. Не дивно, що Буцька ГЕС розпочала повноцінну роботу 6 листопада 1929 року – в переддень дванадцятої річниці Жовтневої революції.

Залишається тільки уявити здивування люду після відкриття гідроелектростанції. Ось що про цю подію писала уманська газета “Сільська правда” 11 листопада 1929 року:

Понад 2,5 роки тому на цьому місці була пустеля, хаотично розкидані брили каменю, серед яких бурхливий Тікич століттями пробивав собі шлях. А зараз волею партії за Ленінським планом ГОЕЛРО побудовано першу в нашому окрузі і республіці сільську гідроелектростанцію, яку названо на честь Всеукраїнського старости Г.І. Петровського.

На момент відкриття станція забезпечувала електроенергією 2 райцентри (Буки і Маньківка) та 3 села (Антонівка, Кислин й Нова Гребля). Збудували 110 кілометрів ЛЕП, встановили 20 трансформаторів, 2350 лампочок, 20 електродвигунів у млинах, маслоробках та майстернях. 

В перше десятиліття роботи ГЕС нарощувала виробіток електроенергії, одночасно розширювалась електромережа. Безпосередньо перед Другою світовою війною станція забезпечувала потребу в енергії 29 колгоспів, 2 цукрових і 1 спиртового заводів, 6 млинів, 3 маслоробень, 7 майстерень, 8 радіовузлів, 16 кормопунктів та 5836 будинків.

Що згадували сучасники відкриття ГЕС?

Місцеві старожили пам’ятать дивну історію, як один дідусь йшов 20 кілометрів з  Маньківки, щоб подивитися на це диво.

З розповіді бабусі Марії: 

Ми ще довго згадували цього старця. Сивоголовий дід йшов 20 кілометрів пішки і важко сів на камінь біля головного корпусу станції.

– Чого так далеко йшов? – запитують старого

– Та де ж на білому світі чути таке, що з води витягують світло? Поки сам не побачу не повірю! – сказав дідусь.

Що було зі станцією під час війни?

Після початку війни станцію законсервували. Ніхто не очікував, що німці будуть наступати так стрімко, тому все цінне обладнання було завчасно заховано місцевими по хатах і підвалах.

Це був передбачливий крок, адже 14 липня 1941 року в Буки ввійшли нацисти. У них не відразу вийшло тут закріпитись – радянські війська дали відсіч. 22 липня німці знову захопили селище. Вони вирішили не руйнувати ГЕС. 

Загарбники залишались в буках до 6 березня 1944 року. Лише після цього дня відновленню роботи станції ніщо не заважало. Приховане устаткування знесли назад і через декілька місяців ГЕС повернулась на довоєнний рівень виробітку електроенергії. 

Які події стались після війни?

У післявоєнний період низька собівартість енергії Буцької ГЕС була вкрай корисною для повернення життя людей у звичне русло. Вкрай доречно, що станція не постраждала через бої і практично не потребувала ремонту. 

У ті роки основне обладнання ГЕС особливо не модернізували. Замість цього вирішили вдосконалювати енергорозподільчу систему. Спочатку реформували систему управління – в 1960 році створили Буцький район енергетичних мереж. Важливо, що споживання електроенергії постійно зростало. Все частіше ГЕС виникали пікові інтервали, коли станція не могла забезпечувати місцевість енергією на 100%. У зв’язку з цим в 1970 році побудували трансформаторну підстанцію “Буки-1” напругою 35 000 В. Вона згладжувала перепади току в системі під час пікових навантажень шляхом постачання електрики з магістральних ліній Черкаської області.

Чому станція занепала?

Можна було уникнути закриття ГЕС, але цього не трапилось через такі причини:

1. Масштаб станції. У радянський час гігантоманія була державною ідеологією. Все повинно було бути найбільшим і найпотужнішим. Малі гідроелектростанції вибивались з курсу цієї доктрини. Часи змінювались і те, що в 30-х роках XX було масштабним, в 70-ті роки стало буденним. В той період часу всі ГЕС на Тікичі були визнані владою неперспективними.
2. Зміна гідрологічного режиму річки. Через поступове зменшення середньорічної кількості опадів Гірський Тікич ставав все менш повноводним. Зростала і середня температура, через що збільшувалось випаровування, особливо в районі села Вороне, що знаходиться вище по течії. Там річка утворює велике озеро. Варто врахувати, що  ГЕС в Буках була першою в каскаді на Тікичі, адже нижче по течії побудували Веселокутську (1949 р.), Кривоколінську (1954 р.), Юрпільську (1955 р.) та Гордашівську (1956 р.) станцію. Зменшення стоку річки продовжується до цього часу і в XXI столітті падіння склало 30%.

Станція перестала виробляти струм в 1979 році. Символічно, що весною наступного року на Гірському Тікичі була сильна повінь через холодну і сніжну зиму, після якої різко настало потепління. З тих пір в Буцькому каньйоні вже ніколи не було такого повноводдя. Контраст між минулими і актуальними фото важко не помітити. 

Під час повені була пошкоджена верхня частина греблі. Для захисту центрального корпусу до нього прибудували стіну з найбільш уразливої сторони. На цьому позитивні зміни на станції закінчились. Далі ставало лише гірше. 

До 1984 року гідроелектростанцію використовували як трансформаторну підстанцію. В 1987 році початок дериваційного каналу перекрили бетонною пробкою. 

Коли Україна стала незалежною, то станцію перестали охороняти. Все обладнання за декілька років розікрали на метал. Місцеві поспішно зруйнували те, що будували їхні дідусі та бабусі. 

Що з ГЕС відбувається сьогодні?

ГЕС перетворилась на химерний привид з минулого. Повільно розвалюються лотоки, пустий корпус без вікон та даху виглядає зовсім закинутим. Приблизно в 2010 році частково впала підпірна стіна відстійника, через що змілів відповідний ставочок, але цю проблему ліквідували місцеві підприємці.

Сучасні знімки добре показують, що залишилось від одного з найперших і одночасно найцікавіших об’єктів гідроенергетики в Україні. Характерно, що подібним чином не дійшла до наших часів перша ГЕС в країні – гідроустановка на стугнівських ставах в Оленівці (1904 р.), що на Київщині. 

Які перспективи відновлення станції?

В 2016 році знайшовся інвестор – ТОВ “Гідроресурс-К”. Компанія в 2015 році повторно запустила Юрпільську ГЕС нижче по течії. Проте ця станція була в кращому стані, а її гідротехнічні споруди не такі масштабні, як в Буцької. 

Станом на початок 2020 року земля і всі об’єкти ГЕС в Буках є власністю ТОВ “Гідроресурс-К” на правах довгострокової оренди. Ніяких активних робіт щодо відновлення власник не здійснював. Позитивно, що після утворення Буцької ОТГ нова влада вирубала дерева та чагарники в безпосередній близькості до греблі, дериваційного каналу та центрального корпусу.
Щодо потенційного перезапуску ГЕС існують такі нюанси:

1. Власник не планує відновлювати станцію до початкового стану. Наприклад, вода від греблі має не текти по лотокам, а всередині труб великого діаметру, що повинні бути прокладені по дну дериваційного каналу. Це зменшить вартість відновлювальних робіт і повністю усуне втрати води, які були неминучі в минулому.
2. Власник не розглядає варіант безперервного режиму роботи ГЕС. Про це найбільше турбується місцевий люд, адже літом Гірський Тікич суттєво міліє і неконтрольований забір води може суттєво змінити якість відпочинку в Буцькому каньйоні. Представники ТОВ “Гідроресурс-К” запевняють, що станція буде працювати лише восени та весною, коли річка є найбільш повноводою.
3. Власник дотримується юридичних аспектів процесу відновлення. Так, був складений екологічний звіт 2019 року щодо впливу можливої роботи станції на природу. В ньому вказується перелік операцій щодо очищення русла перед греблею, дається оцінка цих дій на гідрологічний режим Тікича. Документ отримав схвалення місцевої влади. Рекомендуємо ознайомитись з ним самостійно, адже він доступний для завантаження по цьому гіперпосиланню.

Поки що варіант відновлення ГЕС силами ТОВ “Гідроресурс-К” є безальтернативним сценарієм, в якому станція не буде руйнуватись.

Якщо у вас залишилися питання або ви помітили помилку в статті – напишіть про це в коментарях.

Все про буцькі раки, щуки та іншу живність можна дізнатись в фейсбук-спільноті.

Найкращий мед та зелений туризм ви знайдете на “Буцькій пасіці“.

Відпочинок не буде довершеним, якщо не спробуєте покататись на човні чи сапборді.

Є гідне фото з каньйону? Порівняй його з нашою підбіркою якісних кадрів у Instagram.

Потрібна екскурсія? Без питань, за цим номером знайдете найкращих місцевих гідів — 099-658-37-65.