Краєзнавчий музей Букі́в

Хто контролює минуле, той контролює майбутнє; хто контролює теперішнє, той контролює минуле

“1984” Джордж Орвелл

Раніше по гранітних берегах Тікича гуляли трипільці, римляни, скіфи, татари. В XXI столітті Буцьки́й каньйон приваблює не завойовників, а простих туристів, які шукають нових вражень і насолоджуються тишею природи. Подібний затишок панує і в краєзнавчому музеї селища Буки́, що знаходиться в будинку культури. Колекція експонатів порадує будь-якого дослідника, адже музейний фонд був зібраний людьми, які люблять свій край: Кондратюк Катериною Іванівною та Бабак Ларисою Анатоліївною.

Зайшовши в музей, відвідувачі бачать карту Гійома де Боплана, на якій Буки́ відразу виділяються на фоні інших містечок. В XVII столітті це був один із найвелелюдніших населених пунктів, що межував з диким степом.

В той час це було вкрай непросте місце для життя. Скрізь чатувала небезпека. Навколо Букі́в були дикі ліси, повні небезпечних звірів. Це приваблювало козаків, які нічого не боялись і давали відсіч кочівникам, що наступали з півдня. Серед козаків були багато сміливців, а один з них увіковічнив своє прізвисько – в його честь було названо одне з урочищ каньйону.

Від руїни до процвітання

Епоха козаків була трагічною і після неї настало кріпацтво. Так сталось, що саме тоді селище стало одним з найбагатших в окрузі. Стрімкі береги Тікича ідеально підходили для будівництва млинів. В XVIII-XIX столітті тут було збудовано 4 млини, найбільший з яких зберігся до нині. Лише в музеї можна побачити фото цієї будівлі, де ще є автентичний дах та вікна. 

В 1927 році за 900 метрів від водяного млина почали будувати першу сільську державну ГЕС в Україні. 2 роки трудились місцеві жителі і в листопаді 1929 року води Тікича ознаменували початок ери електрики в місцевості. 

Однозначно, то був час процвітання Букі́в. Згідно перепису 1926 року в Буцько́му районі проживало 48 375 жителів. Весь цей люд жив в 23 селах і 7 хуторах. Уявіть, що тоді думали люди, які вперше побачили лампу розжарювання. Це було диво, яке надихало. На щастя, збереглись рушники, що були присвячені початку та закінченню будівництва ГЕС. 

Зараз це звучить дивно, але селище було районним центром до 1963 року. А в 1951 році (на хвилинку, тоді ще правив Сралін) всі навколишні землі були передані місцевому колгоспу “імені Леніна”. Досить забавно зараз сприймається той факт, що в цьому документі було перекреслено слово “Буксько́ї”, а зверху, ледь помітно, написано “Маньківської” Районної Ради.
*так, правильно писати “Буцько́ї”, але тоді діяв савєцкій правопис. 

Адміністративні перипетії перипетіями, а хлопці з дівчатами в Бука́х тоді скрутили не один калач. Гаряча кров тягнула не лише до дівчат, а й до спроб осмислити сьогодення. В цій справі досяг успіху Паламарчук Володимир Степанович. Він відчував магнетику магічних берегів і змалював їх у своїх творіннях. Найцікаві картини можна побачити лише в селищному музеї, але деякі є тепер і в інтернеті.

Роки проходять, але деякі краєвиди протягом 70 років практично не змінюються.

Символічно, що поряд з такими стрімкими берегами в 1961 році розпочалось будівництво Буцько́го телерадіо ретранслятора.

То був час нових будівель: монументальних, модерних та по-своєму символічних.

Повінь 1980 року в Бука́х

Весною 1980 року найбільша вода в Тікичі була зафіксована на плівку. Уявіть, який тоді шум лунав довкола?

Кращий мед? Краща розмова? Кращі люди? Кращий відпочинок? Все це знайдете на “Буцькі́й пасіці“.

Є гідне фото з каньйону? Порівняй його з підбіркою якісних кадрів — https://www.instagram.com/buky_canyon.

Потрібна екскурсія? За цим номером знайдеш найбільш харизматичних гідів — 099-658-37-65.